Я люблю своє місто: клубочок запилених вулиць,
Оберемок капличок, суцвіття околиць і площ.
Здичавілі алеї і парки недбало згорнулись
Під захмареним небом, яке випромінює дощ.
Тут натхнення вирує і музи гуляють за руки
І малюють художники сивий, обвітрений Стир.
Пам’ятає бруківка закоханих радість, розлуку,
Знаю, вірити важко, послухай мене і повір.
Розмита туш і напівголе тіло
Напівпорожня в сутінках кімната,
Що потонула у півтонні диму,
Напівпустого як і цупка вата.
Наполовину кружки я зробила кави,
І з половиною усмішки на обличчі
Я йду робити свої „напів” справи
У незахищене зимове місто.
Де вже вирує настрій напівсвята
Наполовину друзі тягнуть за собою,
А ти ідеш з напів обличчям ката,
Наполовину вбитого юрбою.
І потім половину ночі
Серед шумного наповпу осіб,
Ти відчуватимеш припади півтошноти,
І дежавю примарних голосів.
Вже не врятує навіть пів таблетки,
рецепт не випишуть тобі в аптеці,
ти можеш взяти лише білі тапки
тобі туди, де не зупинить втеча.
***
Аналістані мимейнемо
і жижилеїця уна
у сологай мерелейдемо
абишти снау биш тисна
***
Слава богу –
богу слава,
що сі квіти ожили,
слава богу,
богу слава –
щоб ви мертві всі були.
***
далі »
Твоя присутність занадто відчутна….
взявши лезо , я легенько порізала палець. спочатку ллється кров, а потім дивним чином перетворюється у сльози. пам’ятаєш ми хотіли спробувати її один у одного . а що ж пробувати зараз – сльози чи кров? аморфне тіло чи безтямну душу? твоє , моє чи наше спільне?!
не знаю…
підкажи мені! напиши, як у тому вірші, що присвятив своїй байдужо-флегматичній половині, як ти тоді думав! закричи, що вже не можеш терпіти мою поведінку і бачити в очах пустоту!
пусти свій дикий скрім на волю – моє серце сприйме його децибели. я витримаю. а ти ні…
не знаю…
далі »
Empty spaces
What we are looking for?
Abandoned places
I guess we know the score…
…Рахунок… Сьогодні виграла смерть чи життя? Годину тому я співала ці рядки і не знала, що сьогодні смерть скоса подивиться на мене і своїм поглядом подарує натхнення.
…Біля дороги стояли зіваки. Чому? – я не знаю. Вони ж всі бояться померти, чому ж тоді спостерігають? Чи насолоджуються життям? Мабуть, хоча би кожен другий задумався, чого таки вартує кожна секунда того вечора. А може, їм просто цікавий хід минулих подій; це просто чергова історія, про що можна буде потім потрандіти по телефону зі знайомими, або з сусідами. Їм нудно жити, а тут пригода, нехай і чужа. Але ж є можливість відчути себе слідчим, висуваючи ті чи інші версії, звинувачуючи то водія таксі, або ж іншого автомобіля. Кому історія, кому трагедія, кому щастя, а кому і звичайна робота… Працівник швидкої скоріше за все був би не проти допити ту філіжанку запашної кави; службовець дорожньої патрульної служби лише кілька хвилин тому дізнався, що у нього народився син; а той, що лежить на дорозі поспішав до коханої. І в якийсь момент усе пішло не так.
далі »
Нещодавно я записала вислів у свій майбутній словник термінів:” емоційна фригідність”. Нічого нового, просто сподобався. І все ж я думала, як можна жити з таким діагнозом допоки…саме не потрапила під його вплив.
Все. Все - це все, інших варіантів бути не може. Це кінець, це фінал, це енд і так далі на всіх мовах нашої галактики.
далі »
Загальновідомо , що коли в людини депресія і їй наплювати на все і на всіх приходить натхнення. Воно виливається потоком з душі через всі отвори нашого тіла, а ми спішимо підставляти кружки, каністри і відра, щоб бодай жодна капля „геніального ” нектару не пролилась на землю. Сидимо, строчимо божевільні речі, а потім самі в шоці від того, що натворили. Але як зв’язано перше з другим??? Якимись нитками, дротами , канатами? далі »
Loading ...
