05.08.08
Прес-конференція до концерту на честь хрещення Русі, який відбувся в Луцьку 3.05.08
Юрій Молчанов – ведучий, організатор і продюсер акції, він же – директор музичного телеканалу „Enter”
отець Андрій Кураєв (гість з Москви)
отець Сергій – протоієрей Волинської єпархії УПЦ
Олег Карамазов („Брати Карамазови”)
Олег Собчук (С.К.А.Й.)
Відсутність Юрія Шевчука розчарованим з цього приводу журналістам пояснили так: „Вчора працювали у Рівному, людина трохи застудилася, а завтра Львів, зірвав голос повністю, тепер відновлюється.” Ну що ж, шкода, звичайно, але і без нього було що послухати.
- Як можуть поєднуватись канонічне православ”я і рок-музика?
А. К.: По-перше, спільне в нас радянське минуле. Це коли ми були по один бік колючого дроту – і віруючі, і рокери. Друга спільна риса – це те, що у сучасному світі бути православним – це означає вміти іти проти течії, проти попси дійсно у широкому значенні цього слова. Сьогодні загалом усі, що вчить людей думати – це стратегічний союзник церкви. Це може бути кафедра квантової механіки в університеті, серйозна література або серйозна музика. Навіть якщо у ній про Бога жодного слова. Адже це – не у форматі та гламурі. По-третє, коли я звертаюся до рокерів – моє завдання у тому, щоб ці рокери стали кращими рокерами, більшими рокерами. Тобто щоб вони не тільки вібрували під звуки електрогітари чи електрооргану, а щоб вони вдумувалися у зміст того, що їм говорить людина зі сцени – чи то Олег Карамазов, чи Юрій Шевчук… Про що болить душа цих людей, у чому їхня надія. Щоб слухачі розуміли, що слова «небо» та «душа» - це не для рифми, це для них серйозно. Я, звісно, не думаю, що хто-небудь піде з площі з думкою «Так, тепер я стану православним». Звичайно ні. Але є надія, що потім, коли ці молоді люди на самоті будуть слухати диски, скажімо, цих поетів – вони згадають цей вечір і нашу, так би мовити, співпрацю. І у їхній свідомості, можливо, зламаються червоні прапорці, якими вони відділили свій світ від світу старших, старих – тобто середовища церкви. Прийде розуміння, що церква – для всіх.
- Яке враження справила луцька аудиторія – тобто той контингент людей, які прийшли на майдан? Чи відчули ви їх, чи сприйняли?
А. К.: Я трохи разочарований. Тому що в Інтернеті я бачив, що обіцяли всіляки акції протесту на тему „Геть московських попів” и таке інше. І якось все було беззубо, мирно. Я, як москаль, разочарований. Екстриму не вистачило. Далі їдемо до Львова, може, там буде адреналінчик…
О. С.: З музикою такого формату востаннє стикався 10 років тому. Я сьогодні Юрію Шевчуку хотів розповісти таку історію: 10 років тому в семінарії на Великдень нас лишилося п’ятеро. Єдине, що знайшли – старенький магнітофончик, і одну єдину касету – ДДТ. І ми добу слухали. А загалом, перші секунд 30 вийти на сцену і звернутися до молоді – а серед присутніх, мабуть, більшість навіть паску святити не ходила до церкви, тобто 90 відсотків людей зовсім чужих - це було досить дивно. Але з іншого боку… Одного разу владика сказав під час семінарської лекції: „В мене є мрія: прийти на дискотеку і прочитати там проповідь”. В деякій мірі його і наша мрія трохи здійснилася. Адже десь 40 відсотків людей, які стояли на майдані – вони слухали. Тобто рано чи пізно щось згадають.
А. К.: Я тут не погоджуюсь щодо „прийти на дискотеку”. Сьогодні не дискотека була, хоча прийти туди з проповіддю – і моя мрія. Але я не можу – це повинен бути якийсь інший рівень духовності та ораторського мистецтва. Для цього треба бути благодатним старцем, як, наприклад, Іов Почаївський чи Серафим Саровський. Тоді контекст оточення не важливий – від нього іде благодать. Така людина може і на дискотеку зі святим словом піти, і в бордель – куди завгодно. Або це повинна бути людина зі здатністю обігравати ситуації, і при цьому лишатись собою – в мене такого вміння немає. Тобто рок-культура мені зрозуміла – що це таке, як спілкуватись. Як знайти спільну мову з дискотекою та попсою, я не знаю. Тому дискотека – це майбутнє, ми до цього не доросли.
О.К.: Враження загалом непогані. Єдине, звичайно - погода, і ми всі встигли застудитись. Виступ у кожному місті особливий, мені дуже сподобався концерт у Рівному, але і в Луцьку було нормально. Думаю, мета цієї акції – це не якесь там дійство, залучити величезну чи малу кількість людей, а створити свято. Нагадати глядачам, учасникам та собі три вічні питання: «Звідки я прийшов?», «Що я тут зберу?» і «Куди я потім піду?». Можливо, з боку журналістів це виглядає наївно – їздять хлопці, співають, а для мене тут важливі речі відбувались – це лекція Андрія Кураєва, крестний хід, у якому я брав участь, коли сакральна річ – мощі Хрестителя були пронесені по цих вулицях та містах. Загалом, уся акція - від людей до людей: надскладних задач нема, але не все так просто, як може здаватися. Звичайно ж, я, як і отець Кураєв, теж мрію на дискотеку потрапити у вашому місті, але все якось недоля.
О. С.: Я від себе - це погода просто… Все, що я бачив зверху – це парасолі. Ні, я розумію людей – мені добре, я під навісом стою – класно, я собі граю. Але хотілося б бачити очі. Я, якщо не маю контакту з очима – не знаю, як мені рухатися далі. Єдиний хіба що цей момент, а все інше нормально було. Ми викладалися на повну і, сподіваюся, люди також. Як могли – так і махали руками, парасолями. І ще: нам, як музикантам і як людям, дуже приємно, і для нас це честь - брати участь у даному дійстві. Тому що навіть коли я виходжу на сцену, повертаюся – за спиною стоїть Володимир, і я розумію, що це серйозно. Не якийсь харчовий бренд або політичний – тобто ми сюди приїхали не тільки грати, а й говорити „Христос Воскрес”.
Ю.М.: Я скажу, що яке б не було місто – люди, в принципі, всюди добрі, світлі та хороші,. Це факт. Але є сотня, хай простить мене Господь, идіотів-політиків – можливо, менше, можливо, трохи більше - які мутять та полощать мізки цим людям. Та політики народжуються, помирають, на їхнє місце приходять інші. Хай 4 роки, 10, хай 15 – але їх змінюють. А люди лишаються ті самі. І за 10, 15, навіть 100 років змінити тисячолітню історію навряд чи буде комусь під силу. Адже наша історія приблизно такого віку, і сьогодні ми про це згадуємо. Це колосальна єдність – єдність віри, духовності – на величезному просторі. Ми зараз не говоримо про Україну, Росію чи Білорусь, не говоримо про кордони, політику чи економіку. Кажемо так: з берегів Дніпра почалася подія, яка дала початок багато чому. І люди – вони усміхаються. Я сьогодні розпочав концерт українською мовою – продолжив російською, коли почав представляти гостей з сусідньої держави. І нічого страшного – чимало людей, на мою думку, навіть не помітили цього, тому що ми говорили про єдині речі. Дозволю процитувати собі отця Андрія Кураєва: „Дякую, Київ, що, прийнявши віру Христову, ти не утаїв її при собі, а подарував і Москві, і Петербургу, і Владивостоку…” і так далі. Ось про що ми хотіли сказати – в нас величезна, чудова історія, і ми повинні її пам”ятати. Мне надзвичайно образливо, коли американець (хоча я дуже люблю і поважаю мешканців цієї країни) розповідає мені про свою глобальну трьохсотлітню історію. Я кажу: хлопці, поважаю її, знаю, що їй багато сотень років, але, повірте, ми трохи старші. Тож наше завдання – пам”ятати і пишатись тією землею, по якій ходимо. Мы живемо у цій чудовій державі, і не важливо – східна Україна чи західна. Багато російськомовних музикантів – я, як продюсер, це не раз чув – питають мене: „Чи їхати на захід? Та ну, нас розстріляють.” Але подивись, які очі сьогодні були, як вони реагували на Юру Шевчука! Я покажу ці відеозаписи у Києві.
А.К.: Показник і те, що мені троянду подарували (демонструє присутнім червону троянду).
Чи не можна було пов”язати цей тур з піднесенням рейтингу УПЦ Київського патріархату?
А.К.: Московська патріархія не платить мені за підняття її рейтингу.
Ю.М.: Слово про патріархати не прозвучало, до речі, жодного разу зі сцени.
А хто ж це все оплачує?
Ю.М.: Меценати. Ви помітили хоча б один логотип чи бренд? Хоч одну табличку: банк, страхова компанія, партія чи шоколадна фабрика?
О. К.: Я можу назвати вам прізвища, якщо цікаво. Ємєльяненко та Горбаль. Це двоє київських бізнесменів. Вони заробили достатньо грошей, і, на відміну від мене, який до храму ходить раз на тиждень, вони відвідують церкву кожен день. Я нещодавно з одним із них їхав у поїзді, він під час вечірньої молитви встав на коліна та молився півтори години. Людина цим живе. Одного разу таке буває у будь-кого – хтось у 15 років, хтось у 50 розуміє, зо так жити просто неможливо – тобі стає моторошно від того, хто ти є, він погляду на у дзеркало і просто збоку. І немає іншого виходу, коли відчуваєш: духовний світ є, але не все так просто, знову ж таки – це те, про що я щойно казав. Тоді людина маленькими корками починає карабкатись, намагається щось у собі знайти. Добре, коли є духівники, котрі можуть книгу хорошу дати, допомогти відчути молитву і благодать – вперше, можливо. Тож російська сторона не платила – я це знаю точно – ні копійки за те, що ви бачили. Ці двоє людей розуміють, що всі бабки не витратиш на жінок, кокаїн та горілку, можна збудувати 10 міст – і жодного сенсу. А хоча б одного навернути у віру, як у свій час мене привели… До речі, велику роль у цій справі зіграл Андрій Кураєв, якого я читав ще до особистого знайомства. Ці книги давали відповіді на наївні питання, які у мене збирались протягом усього життя. Тому навіть якщо згадати Євангеліє – якщо хоч одна людина з майдану завтра відкриє книгу і почне вивчати себе - тоді, думаю, це все не марно.
О. С.: Мені здається, що музика і слова, які лунають зі сцени – це краще, ніж побудувати, наприклад, ще один завод з виробництва якогось майонеза. Заходиш до супермаркету – там ціла купа всього, завались. І можеш дозволити собі що завгодно, якщо маєш гроші. Але це ж не цікаво. Який зміст? Ти наб”єш собі шлунок, і сама знаєш, що буде потім. А вийти на сцену, зробити такий захід і дати людям інформацію, яка, дасть Бог, лишиться в голові і перейде нащадкам – це в 100 раз важливіше. Люди завжди хочуть бачити якісь підводні камені, тіпа – „А, йолки-палки, хто ж це фінансує?” – значить, щось тут не так. Ніхто тут не казав: „Ви не забудьте піти до церкви”. Свобода вибору: хочеш – слухай, не хочеш – не слухай. Музика, корисна інформація. Що в цьому поганого? Це класно. Дай Бог, щоб я мав в житті можливість – фінансову можливість – пітримувати такі акції. Якщо зможу – буду. І, принаймні, буду знати, що не даремно живу. Це моя позиція.
Ю.М.: А підводячи резюме під питанням щодо патріархатів, можу сказати – я от звик наводити порядок тільки у себе вдома, але не у сусіда, тільки у себе в голові, а не у свого друга чи когось ще. І питання це у компетенції церкви, яка в нас сьогодні юридично відокремлена від держави. І тільки духівництво може між собою домовитись, розібратись і щось вирішити, але не ми і не держава. Не наша справа втручатися у їхній діалог. Ми можемо лише створити умови для нього – приїхати з концертом, сказати: люди, вірте у Бога. Вони розберуться, повірте. Головне – не заважати.
О. К.: Так, але, мабуть, наш тур все-таки має певну силу. Тому що у Івано-Франківську депутати проголосували і заборонили в’їзд нашої компанії до міста. Тобто, я так розумію, це все-таки якась зброя. І ця троянда отця Андрія – на ній і шипи є.
- В такому складі ви плануєте об’їхати всю Україну?
Ю. М.: У Києві буде принципово інший концерт. Окрім Скай, Братів Карамазових та ДДТ, буде Горан Брегович, сподіваємося, що приїде й Емір Кустуріца – сербські наші друзі. Скоріше за все, буде грати Валера Харчишин з Другої Ріки. Загалом, тур розділений на 2 частини. За Україною - Росія, потім – Білорусь. Закінчиться акція в Росії 4ого листопада.
Ця програма набирає обертів. Завдання нашої громадської організації «День Хрещення Русі» - Докласти усіх зусиль, щоб сформувалася традиція щорічного відзначення. Минулоріч у Києві відсвяткували – був прецедент, цьогоріч вже трохи-трохи, але підтримали політики: частково Президенти України і Росії. Визнали, незалежнго від політичних переконань, що свято дійсно потрібне. І, можливо, воно буде внесене до реєсстру державних свят. Моя мрія – щоб 24 серпня, у день Хрещення Русі, молодші ходили у гості до старших, влаштовували домашні збори з вечерею, і щоб діти дякували батькам. Тобто щоб це був день вітань і подяки молодих старшим, і пращурам нашим. Пригадуєте кампанію «подзвоніть батькам»? Вона не призвела ні до чого. Але варто закласти таку традицію, чому б ні? Ми докладаємо зусиль, а там подивимся. Як Бог дасть – так і буде.
Віола Липнева
(0 голосів, загальний рейтинг: 0)
Loading ...
Loading ...
