04.15.08

Біла гора 2008

Автор:Шрек Розділ: Подорожі, Неформатний репортаж, Пластуни в 22:26 за Луцьким часом

«…Якщо ти бажаєш, я тобі розповім…» (гурт Хорта)

Я хочу вам розповісти про одну прикольну штуку (дивись назву), то був пластовий вишкіл (=майстер клас) з альпінізму…

Отже, у зв’язку з першокласною негодою (тоді падав білий та пухнастий сніг, у супроводі променів сонця… в кінці березня… я прозрівав… ) я вирішив поїхати туди де ці процеси зажди підсилені. Це просто гріх, не скористатися такою нагодою - погратися із самою погодою, адже якщо в Луцьку снігова навала, то ж що там у горах робиться?! Льодовий період розпочинається, чи шо?!

До місця висадки ми припхалися самого срання. Після семигодинної подорожі в автобусі я чекав чогось на штиб: «зара поїмо і …» або «зара поспимо і …». А дзуськи! Відразу почався «розбір польотів», тобто розбір спорядження і запакування його по і без того перевантажених наплічниках (гори, без одягу ніяк), в яких ніц не хтіло лізти :( Мені довелося сунути льодоруб та казани в руках + лижні палки = веселе цокотіння та майстер клас «Так робити не треба!». Це було незвично мати такий стрімкий початок, але як він мене попер! Динаміка зі старту! Хтів екстрім? На!!! Марш-кидок на 10 км (чи шось таке) по горах зі снігом по коліна та вантажем в біс його знає скіко кіло! «Це те, що тобі так треба…» - співає С.К.А.Й і навіть не уявляє яка в нього рація :)

День перший. Продовження першого ранку.

Теоретично після прибуття до колиб (хата «без вікон, без дверей», в яку через холод влазить до холери людей) та розтаборування в нас мав бути відпочинок, але ми «не там звернули»… раза 2… Коротше відразу після обіду – «всі на схил!» Початок - як завжди далекий від очікуваного… але новизна відчуттів (льодоруб, мотузки, причандалля всяке…) зробила свою справу – всі відчули себе крутими альпіністами.

День другий. Наступний після того, шо був першим. :)

Цікавий початок. Зазвичай, коли хтось когось чомусь вчить, то послідовна схема така: теорія-> практика->робота. На цьому вишколі про теорію згадали тіко на другий день… :) Саме цікаво, що то була чудова «незвична комбінація». Ми вже не почували себе «молодими-зеленими», що втрапили на лікбез з альпінізму. Це було більше схоже на курси з підвищення кваліфікації - конкретні питання: «А нафіга воно…?», «А шо, як шо…?» і т.д., вдягання спорядження на швидкість, гойдалка (беруть тебе, підвішують на мотузці до балки в колибі, а ти зависаєш…).

По обіді - «на схил!». Цього разу вище задерлися… кайфовіше… Відробляли техніку падіння. Ой весела то штука – «техніка». Таки цирки були! Я сам раз скурав льодорубом по голові (1:0 на користь черепної коробки). Далі падіння зі страховкою (це коли двох поєднує одне ціле – ціла мотузка). Мені попався хлопчик кілограм на 20 менший. Не поталанило йому: я його летящого однією рукою спиняю, а він за мною, як віз за конем…

День третій. Останній. Самий рульний \m/^_^\m/

І знов мій улюблений динамічний початок… о третій ночі… Можливо в вас з’явилась тиха думка: «вони там шо подуріли всі?!» Дарма. Це знову було в тему. По-перше, спати на снігові в наметах – ацтой (особливо з краю в літньому спальнику, як я). По-друге, в цю пору погода – «стабільна». По-третє, починати сходження в ночі – прикольніше :)

Отже. Після таїнства «чаюваріння» (Чому таїнства? Тому що їжу готували по наметах) о 5 ранку група дивакуватих шахтерів (… ну насправді юних альпіністів, але з льодорубом в руках і ліхтарем на лобі… :)) рушила підкорювати одну з найвищих карпатських вершин – гору Петрос.

Далі просто чума! (\m/^_^\m/) Непопсовий вітер, що розганяє сніжиночки, перетворюючи їх на маленькі льодяні леза, круті схили (для новачка, то воно все круте), сніг по-пояс, сніг по-хрін роздовбеш, молоко, сметана (це опис того що бачили наші очі, а не обіду). До речі, про погоду. В горах – вона, капець, мінлива. На початку вишколу був морозець і сонечко – краса, потім нормальний мороз і молоко (земля і небо зливаються в одну білу масу: нема дерев чи скель без снігу – труба, ніц не видно, ніц не зрозуміло, де ти, бляха, є). Отаке я бачив, коли на Петруся лізли – 100% Біла Гора.

Видерлись десь за 2.5 години. Але ж це кайф – видертись кудись і перепочивати. Після такого навантаження ми б мали важко дихати, сопіти: «де б то впасти?», «зара здохну!»… Дзуськи! Насолода переважує все. Відчуття, ніби сила гір наповнює тебе… перетворює…

Спуск. Набагато швидший та веселіший ніж підйом, на стільки ж небезпечний. За статистикою більшість нещасних випадків з альпіністами стається саме під час спуску. Нас то звісно мінувало, але я добре зрозумів статистику… якби не льодоруб - мене б довго шукали…

Як не дивно, на цьому яскраві враження не закінчилися. Попереду нас чекали погодні витребеньки – карпатська акція «Весна пришла!» (Згадала, що пора, чи шо?) Повернення з зимового царства до весняного королівства мене поперло. З кожним кроком різниця все різкіша і різкіша: перші струмочки, смереки без снігу на гіллі, осіннє листя під ногами, туристи з шашликами… Все «цвіте і пахне» (особливо шашлики :-P ). Така собі подорож крізь час та простір. ВВС смокче пальці разом зі своїми динозаврами :->

Коротше таке. Як буде можливість спробувати те, що вже зробив я – хапайте! \m/^_^\m/