01.21.08
Роберту Планту
Ти кохав лиш її - свою Музу: найкращу, єдину.
Ти білявий юнак… Повен сили, натхнення і мрій.
Вірним був тільки їй, хоча ліжко не знало спочину
від твоїх шанувальниць, гламурних панянок, повій…
Стільки років пройшло… Кучеряве волосся сивіє.
Тільки ти – все ще ти! І у серці вирує вогонь!
Поряд Муза – це значить, що все ще збуваються мрії.
І ти грієш гітару теплом постарілих долонь.
І порветься струна… Біс із нею, нехай собі рветься.
Ти стоїш серед сцени… У сяйві увесь, мов святий.
Зрозуміє лиш той, хто пропустить цю пісню крізь серце,
а засудить лиш той, хто до музики серцем глухий.
(3 голосів, загальний рейтинг: 5)
Loading ...
Loading ...
Tanjeta каже,
23.01.08 at 1:55
Вірш настільки вражаючий, що й важко його прокоментувати. Просто читаючи отримуєш насолоду і зачарування. Дійсно сильно написано
Perfect Stranger каже,
23.01.08 at 16:13
Дякую))
kotyk каже,
23.01.08 at 20:24
Мені також сподобалось
leonid каже,
24.01.08 at 13:39
Йопт, поезія… натуральна…
Perfect Stranger каже,
24.01.08 at 15:40
Сприймати як комплімент?) А яка ще буває?
Котику, дякую))
leonid каже,
28.01.08 at 13:30
звичайно як комплімент :) Поезія бува або поезія (натуральна) або віршики. Наведене вище - поезія натуральна.
Perfect Stranger каже,
28.01.08 at 16:27
Дякую, Леоніде)) Тішуся неймовірно))